ORCID ID https://orcid.org/0000-0002-0082-1891

УДК: 343.982.4

ГРАФОЛОГІЯ:ДОСЛІДЖУВАТИ ЧИ КРИТИКУВАТИ?

Постановка проблеми – початок будь-якого дослідження.

Кожен з нас хоча б раз у житті чув слово графологія. Що воно означає, що ховається за цим терміном? Для когось – це просто порожній звук, для інших –  наука, науковий термін, або визначення галузі науки. Кожний сприймає його по-своєму.

В США, більшості країн Європи, Ізраїлі, Індії, Китаї та ін. використовується графологічне тестування. У Франції, наприклад, при відборі кандидатів роботодавці проводять графологічну експертизу рукописної біографії потенційного працівника. В Ізраїлі в обов’язковому порядку графологічному профілюванню підлягають всі державні службовці. Графологічні методи широко використовуються у космічній медицині. Аналіз записів, виконаних космонавтами в умовах орбітальних космічних польотів, роблять фахівці для оцінки функціонального стану центральної нервової системи космонавтів, їх адаптаційних особливостей в цілому [1, с. 14-17].

Для України графологія є чимось новим, непізнаним, псевдонауковим, але все ж вона потроху проникає у наше життя.

Питаннями графології в різний час займались: Н.Д. Ахшарумов, Ф.Ф. Тішков (1894 р.), Е.Ф. Буринський (1903 р.), І. Моргенштерн (1903 р.), В. Маяцький (1907 р.), Д.М. Зуєв-Інсаров (1929 р.); в Україні: А. Дмитренко, Л. Захаріяш (2004 р.), В. Тараненко (2005 р.), К.А. Лісовий, А.С. Лісовий (2005 р.), О.І. Фармагей (2007 р., 2010 р.).  В.О. Маркусь (2007 р.), Т.П. Вісковатова, Н.В. Нізовцев (2008 р.), І.І. Когутич; в Республіці Бєларусь В.І. Соломевич, В.І. Уласевич (2009 р.); Ізраїль (для російськомовної аудиторії) – І.І. Гольдберг; в Російській Федерації: Ю.С. Петросян, А.Е. Петросян (1995 р.), І. Щоголєв (2004 – 2007 рр.), О.К. Наджимов, В.Й. Кравченко (2006 р.), С.Ю. Алєсковський, Я.В. Коміссарова (2006 р.), Ю.Г. Чернов (2012 р.), О.А. Попова (2013 р.).

Графологія існує, але її у нас не визнають. Чому?

Переглядаючи літературу з криміналістики, ми зустрічаємо терміни «графічна», «графологічна» або «почеркознавча» експертиза. В чому різниця? На початку розвитку криміналістики як науки, поставало питання про те, як називати ту чи іншу галузь цієї науки. Дослідження рукописних документів є однією зі старіших галузей криміналістики і в різні періоди такі дослідження носили різну назву: графічна, графологічна, почеркознавча. В процесі свого становлення почеркознавча експертиза пройшла такі етапи, як: каліграфічний; прикметно описовий (Альфонс Бертільйон); графометричний (Едмон Локар); графологічний (Чезаре Ламброзо, на основі праць Ж.-І. Мішона). Графологічний період цікавий тим, що на даному етапі експерти при дослідженні рукописних документів використовували напрацювання каліграфів, описували прикмети (загальні та окремі ознаки почерку), та проводили вимірювання окремих ознак (розмір, розгін, кут нахилу почерку тощо). Фактично це є визначення одного і того самого виду діяльності – дослідження рукописів (рукописних документів), але з використанням різних методів (методик). Чим більш науково обґрунтованим ставав метод, тим більше довіри було до висновку експерта, який його застосовував.

Але чому графологія не «прижилась» в криміналістиці? Відповідь дуже проста. Не наукова. В основу обґрунтування ненауковості графології на теренах колишнього СРСР кладуть висновки юриста і психолога, професора Московського університету, державного Московського психоневрологічного інституту і Тулузької академії наук С.В. Познишева, який у 1940 році констатував відсутність у графології наукового обґрунтування [2, с. 9]. Свою лепту в критику графології вніс Б.В. Харазішвілі [3, с. 25-39].

Розмірковуючи про науку та псевдонауку, Карл Саган відмічає: «якщо говорити тільки про здобутки науки, хай там які корисні та величні, і не розповідати про критичний метод, то як простій людині відрізняти науку від псевдонауки? І перша, і друга поставатимуть як набори незаперечних істин… Серйозна наука – та, про яку говорить влада. Науку і псевдонауку для нас уже розрізнили. Науку і псевдонауку для вас уже розділили» [4, с. 33]. Саме так, все вже вирішено за нас. Наука не стоїть на місці і тут варто пригадати одну з її перших заповідей: «Авторитет нічого не доводить» [4. с. 37]. Теорії виникають, перевіряються, підтверджуються або спростовуються. Процес невпинний. Якби ми чіплялись за думки авторитетів, то наука померла б, бо відсутність руху, пошуку нових ідей призводить до застою і зрештою до занепаду. Авторитети – це лише орієнтири, які допомагають нам рухатись в бурхливому морі ідей.

То ж графологія наука чи ні?

У Великій Радянській Енциклопедії 1952 року графологія розглядалась «як псевдонаукова теорія, згідно з якою за почерком людини нібито можна скласти враження про нього і навіть про зовнішність… такі висновки не є науковими» [5]. Однак у виданні 1972 року зазначено «Графологія (від графо… і …логіка) – вчення про почерк, дослідження його з точки зору відображення в ньому властивостей і психічних станів виконавця. Дані графології застосовуються для дослідження індивідуальних особливостей людини в психології, а також в медицині та криміналістиці» [6].

Графологія – психодіагностична методика, яка припускає дослідження психомоторного та підсвідомого підґрунтя графічних явищ, а також синтез цілісної картини досліджуваної особи. Графологія використовує понятійний апарат сучасної психологічної науки та корелює з існуючими типологіями особистості [7, с. 18].

В.Й. Бочелюк та В.В. Бочелюк зазначають, що наука виникла з буденного знання. На відміну від буденного знання, наука не обмежується знаходженням нових фактів і результатів, а прагне пояснити їх за допомогою існуючих гіпотез, законів і теорій або спеціально виробляє для цього нові теоретичні уявлення [8, с. 5]. Було підмічено, що навчаючись писати за однотипними прописами, кожен пише по-своєму, не так, як його вчили, привносить у стандартний почерк щось своє. Саме ця відмінність наштовхнула допитливих людей до думки, що у почерку людини відображуються її особисті риси. Саме це стало поштовхом до виникнення та розвитку графології (у сучасному її розумінні).

Говорячи про графологію як науку, на нашу думку, слід почати з визначення її предмету. Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань, так і результат цієї діяльності – суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу. Основною метою науки є опис, пояснення і передбачення процесів та явищ об’єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності [9, с. 19]. В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк вказують, що безпосередні цілі науки – отримання знань про об’єктивний і про суб’єктивний світ, збагачення об’єктивної істини. Об’єкт (предмет) науки – те, що вивчає конкретна наука, на що спрямоване наукове пізнання [8, с. 10]. О.В. Крушельницька предметом наукового дослідження визначає причини виникнення процесу або явища, закономірності його розвитку, різноманітні властивості, якості тощо [9, с.11]. Оскільки графологія тісно пов’язана з психологією, вважаємо, що й предмет графології має своє «коріння» у предметі психології як науки.

Безпосереднім об’єктом дослідження графології є почерк людини. Але і почеркознавча експертиза має такий же об’єкт дослідження. В чому ж тут різниця? Як зазначає Інеса Гольдберг (експерт-графолог, Ізраїль), почеркознавство – більш вузька дисципліна, займається технічною роботою з почерком, порівняльною перевіркою або дослідженням як матеріального доказу. Почеркознавство не передбачає психодіагностичної роботи, не має прямого зв’язку з психологією і психіатрією. Графологія – психодіагностична методика, яка припускає дослідження психомоторного та підсвідомого підґрунтя графічних явищ, а також синтез цілісної картини досліджуваної особи. [7, с. 18]. Як бачимо тут є різниця у предметі дослідження.

Вчені-почеркознавці заперечуючи науковість графології все ж погоджуються з тим, що вона зробила свій внесок у становлення судової почеркознавчої експертизи. А.І. Есенбаєва відмічає, що основною ідеєю графології є те, що на форму письмових знаків, їх розмір, особливості з’єднання, розміщення стрічок на папері та інші особливості впливають особистісні характеристики виконавця, його темперамент, характер, умови життя і так далі. Разом з тим до заслуг графології відносять те, що графологи звертають увагу на розширені можливості почеркознавчої експертизи і проведення досліджень, не пов’язаних з встановленням тотожності виконавців. Окрім того ними було сформульовано ряд термінів, що описують окремі ідентифікаційні (переважно загальні) ознаки, які використовуються і в сучасній судово-почеркознавчій експертизі [1, с. 9-10].

В.Ф. Орлова зазначає, що процес письма менше всього є тим простим ідеомоторним актом, яким його нерідко намагаються подати. В його склад входить дуже багато психічних процесів, що лежать як поза сферою зорової сфери (пов’язаною з уявою літер), так і поза руховою сферою (що відіграє роль у безпосередньому здійснені процесу письма) [10, с. 171].

То все ж таки графологія це наука, психодіагностична методика чи псевдонаука? Однозначної відповіді на сьогодні немає. Дослідження проводяться у різних напрямах. Найбільш затребуваною графологія є у психологів при проведенні психологічних консультувань як додатковий метод, в медицині для діагностування окремих захворювань та психічних розладів. В криміналістиці окремі напрацювання графології використовуються для вирішення класифікаційних та діагностичних завдань.

Графологія в Україні не вивчається як окрема навчальна дисципліна. Не знайдете ви її і в навчальних планах з вивчення психології. Лише дослідники-ентузіасти здійснюють наукові розвідки у даній царині. Ці розвідки не завжди є науковими. Та й звідки їм взятись, якщо в Україні практично відсутня наукова література з цього напряму досліджень. Наявна на полицях книжкових магазинів література далека від науки. Її навіть розміщують в розділі езотерика і, дуже рідко, такі книги можна побачити серед літератури з психології.

Як зазначає Інесса Гольдберг, сучасна графологія ґрунтується на фізіологічних, психологічних, психопаталогічних та інших знаннях, а також наукових дослідженнях та накопиченому багатому статистичному матеріалі. Саме наукове підґрунтя та аналіз значної кількості різних почерків дозволили вивести певні закони графології, розробити графологічні таблиці та окремі методики графологічного тестування. Графологія розвивається і її починають визнавати. На сьогодні графологія включена в універсальний десятинний класифікатор (УДК) і має свій код – 343.982.4 (Криміналістичне дослідження документів і паперів. Дослідження почерків. Графологія) [11]. Графологія визнана в ряді країн, також діють товариства, асоціації, а також університети, в яких офіційно навчають професії «графолог» : Австралія, Аргентина, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Ізраїль, Іспанія, Італія, Китай, Нідерланди, США, Франція, Чехія, Швейцарія, ПАР.

В школі всіх нас вчать писати за прописами. Вони стандартні, прості у засвоєнні, але чомусь всі ми пишемо різними почерками відмінними від прописів. Саме відхилення від прописів і є тими «хлібними крихтами», що дозволяють розпізнати характер кожної окремої людини. Ми досліджуємо навколишній світ не лише з цікавості, ми прагнемо пізнати закони природи та використовувати їх собі на благо. О.В. Крушельницька зазначає, що наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій [9, с. 7-8]. Це ж стосується і дослідження почерку.

На нашу думку, варто продовжити наукові розвідки в галузі графології. Графологія – це цікава галузь знань, яка заслуговує стати повноцінною наукою. Не бійтесь досліджувати і помилятись, бо як говорить Карл Саган: «У будь-якій якісній науковій статті ви знайдете поправку на погрішність – тактовне нагадування про те, що наше знання не остаточне і не ідеальне. Якщо погрішність невелика, значить точність емпіричного знання висока, а якщо велика, значить, наше знання непевне» [4, с. 37].

 

Список використаних джерел:

  1. Соломевич В.И., Уласевич В.И. Почерк и характр. Минск : Харвест, 2009. 640 с.
  2. Эсенбаева А.И., Бычкова Л.Ф. Основы судебно-почерковедческой экспертизы: учебное пособие. Часть 1. Бишкек: Изд-во КРСУ, 2017. 160 с.
  3. Харазішвілі Критика буржуазных методов судебного почерковедения : Исторический очерк. Тбилиси, 1953. 75 с.
  4. Sagan C. The Demon Haunted-Wotld. Science as a Candle in the Dark / Carl Sagan. – London : Headline, 1997 / Переклад з англійської Миколи Климчука. – 438 р.
  5. Большая Советская Энциклопедия. Т. 12. Голубянки – Гродовка. 1952. 636 стр.
  6. Большая Советская Энциклопедия Т. 7. Гоголь – Дебит. 1972. 608 стр.
  7. Инесса Гольдберг. Графология или почерковедение, есть ли разница? Научная графология Международный графологический журнал на русском языке. – 2010. – Февраль. – С. 18.(21) – URL : http://inessa-goldberg.ru/images/stories/magazine/nauchgrafц2-10.pdf.
  8. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Методика та організація наукових досліджень із психології: Навчальний посібник. – К.; Центр учбової літератури, 2016. 360 с.
  9. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. 206 с.
  10. Орлова В.Ф. Теория судебно-почерковедческой идентификации : Труды ВНИИСЭ. Вып. 6. – М., 1973. 335 с.
  11. Довідник по УДК. URL :https://teacode.com/online/udc/34/343.982.4.html

Опубліковано: Гонгало С.Й. Графологія: досліджувати чи критикувати? / С.Й. Гонгало// Криміналістичний процес і криміналістика: виклики часу : збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 20-ти річчя кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (24 січня 2020 р., м. Львів) / орг.ком. В.Т. Нор, Н.Р. Бобенко, І.І. Когутич [та ін.]. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка,  С.288-294.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *